У Будинку Інженерів Порозуміння відбулась Зустріч із Ґораном Лоянчічем

14 липня 2018
У Будинку Інженерів Порозуміння відбулась Зустріч із Ґораном Лоянчічем

Зустріч Ґорана Лоянчіча (Goran Lojančić) із спільнотою Інженерів Порозуміння та їхніми колегами у миротворчій сфері — дружнє ділення переконаннями про феномен Діалогу та щирий обмін досвідом миробудівництва.

Учасники діалогової сфери в Україні знають Ґорана як балканського соціолога, миротворця із Сербії, ліцензованого тренера Центру миру і діалогу ім. Фрітьофа Нансена (Ліллехаммер, Норвегія).

Відкриваємо Ґорана ще більше як людину, кожен з нас у свій особливий спосіб.

Філософ за освітою, Ґоран Лоянчіч залишив по собі роздуми про цікаві факти, наприклад чи випадково «Демократія» і «Діалог» ровесники у історії людства, будучи майже разом заснованими у Стародавній Греції? Саме Ґоран є тим миротворцем, котрий підкреслює своє чітке бачення відмінності Фасилітаціі Діалогу.

Учасники неформальної зустрічі поділилися своїми враженнями у соціальних мережах:

«Декілька нотаток зі слів, які мене зачепили та зворушили під час зустрічі з Гораном у будинку Інженерів Порозуміння більше за все:
„Діалог — це мистецтво розуміння очевидного“
Люди не розмовляють про важливі для них речі, адже мають різні погляди про одні і ті ж речі, адже побоюються, що зруйнують дружбу, стосунки. Мета діалогу — вчасно поговорити про ці речі
…»

«Якщо ви не бачите, що люди можуть змінитись, ви займаєтесь не своєю справою, чимось не ти (стосовно фаслітаторів діалога)»
«Я маю цінності. І не треба це заперечувати. Просто мої цінності не важливіші за цінності інших людей.»
«Війна створює нову реальність. Війна дістає з-під ковра все те, що замовчувалось, все те, що не проговорювалось вчасно…»
«Гірше, аніж поховати свою дитину може бути лише не можливість його/її поховати» (про безвісти пропавших дітях, які зникл під час озброєних конфліктів)»
«Інтеграція не означає те, що хтось повинен відмовитись від своєї попередньої ідентичності. Ми говоримо про безлічі ідентичностей. Кожна людина може одночасно мати декілька таких ідентичностей. Ми віримо, що є простір, де ми всі можемо залишатись тими, ким ми насправді є, не вбиваючи одне одного»
«Діалог — місце зустрічі з іншим в собі…»
«Недостатньо бути правим. Якщо ви будете стояти на своєму, на своїй позиції, ви пустите коріння і не зможете рухатись…»
«Як діалог може вплинути на конфлікт?
Він може змінити думки. Мислення створює ставлення, сталвення витворює поведінку, поведінка витворює контекст»

Наприклад, ми щось знаємо і на цьому знанні формуємо уявлення про світ. Щось ми дізнаємося самі, але в основному ми отримуємо знання від інших людей — батьків, вчителів, отримуємо знання з книг, ЗМІ. Так ви створюєте цінності, які стають важливими для вас, так у вас формуються політичні погляди. Потім ви знаходите групи однодумців і стаєте частиною професійної, соціальної. і т. д… групи. Але ось, з’являється людина, яка говорить, мовляв, все, у що ви вірите — це неправда. Все перевернулося з ніг на голову.

Ви починаєте доводити свою правоту, обговорюєте прочитану інформацію, кажете, що вас сказали інші люди. У відповідь вам показують інші книги і цитати. Розпалюється конфлікт. Ви думаєте: «Чому цей телепень не може зрозуміти те, що я знаю з пелюшок?». Ви думаєте, що ваш опонент знає те, що й ви, але приховує це. Ви вважаєте, що він думає також, як і ви. Але у нього є негативний мотив для суперечки з вами, а значить він — ваш ворог. Чого ви не розумієте, так це того, що в його голові відбувається той же процес. У нього були батьки, книги, авторитети, і знання, які він отримав, і ці знання для нього — абсолютні.
Що ви робите в цій ситуації? Ви обмінюєтеся історіями, поки не зрозумієте, що немає негативної мотивації, просто вас навчали різним речам. Це важливий момент. З цього все і починається. Якщо ви вважаєте, що в опонента немає злого умислу, то ви відкладаєте цей страх. Ви вже не боїтеся, що інша людина може вплинути на вашу точку зору. І вам більше не треба його переконувати

«Під час війни в Косово багато людей зникло безвісті. І були дві організації, які займалися пошуками людей — цим займалися серби в Сербії і албанці в Косово. Ми подумали, що було б добре об’єднати їх, щоб вони могли створити єдину систему з пошуку рідних. Ідея хороша, але процес був довгим і болісним. Ми працювали окремо з кожною групою. Вони повинні були звикнути до думки, що зустрінуться з людьми, яких вони ненавидять. І тільки через два роки настав момент, коли ми об’єднали їх в нашій академії в Ліллехаммері (Норвегія). Цей захід не випадково відбувався саме там, так далеко. В академії ім. Нансена все продумано до дрібниць. Від розпорядку дня до розташування кімнат.

Жителі Балкан не знали англійської, як слід, що вже казати про знання норвезької. З ким вони могли говорити, окрім як один з одним? До того ж палити цигарки вони могли тільки в одній з кімнат. І в перший день вони стояли з сигаретами мовчки. Вони ж ненавидять один одного, які розмови! На другий день вони почали скаржитися, як все це незручно. На третій день уже були фрази: «Пішли покуримо». Вони починали спілкуватися. І вони розмовляли, в тому числі, і про те, як вони можуть допомогти знайти інформацію про своїх зниклих рідних.
І після того, як ми їх об’єднали, проблемою стало їх роз’єднати. Вони зрозуміли, що вони жертва однієї і тієї ж логіки, що сербів і албанців вбивало одне і теж зброя. І разом їм вдалося зробити багато — вони знаходили інформацію, документи. І ця історія доводить, що все можливо.


Я працював з людьми, які втратили на війні все. Наприклад, на одному з семінарів була жінка з Косово. Сербські військові вбили всіх її рідних. Її залишили в живих зі словами: «Живою вона буде страждати більше, ніж мертва». Вона приїхала до нас, сиділа в одному залі з людьми з Белграда. І в самому кінці сказала: «Мої батьки казали, що є хороші і погані люди. І коли зі мною сталась ця біда, я почала ненавидіти всіх сербів. Всіх. Не тільки тих, хто це зі мною зробив, хоча і розуміла, що це — неправильно. Але зараз я зустріла сербів і бачу, вірю, що їх біль настільки подібни на мій. Я відчуваю, що повертаюся до себе і можу відчувати себе живою»

Світлана Алексєєва

«Навіть після, того як помирають лишаються роз’єднаними… (Goran Lojančić)…

Саме ці слова вразили мене сьогодні, після яких впадаю до полону роздумів «певно щось таки слід колективно переосмислювати…

Питань до себе — багато.
А чи готові? А чи вирішаться на це Люди? Як найбільш ефективно донести думку, що інших можна чути і самому проговарювати та питати?

Це звучить як щось магічне, але допомогти побачити цілющу силу слова та можливості ним вибудовувати спільне та збагачене новими цінносними розуміннями світу…

Все вище написане під враженням після зустрічі з, тим хто здійснює кроки на шляху до формування порозуміння після військових конфліктів на Балканах»

Дарія Кондратьєва

«Бувають такі зустрічі, які назавжди залишаються в серці… Кожна фраза… .кожне слово… .

У Просторі Школи, Ґ оран Лоянчіч, балканський соціолог, миртворець із Сербії, сертифікований тренер Центра Миру та діалогу (Норвегія).

Про Діалог та Демократію

Зачасту ми закохані у нашу власну думку.
Найбільший виклик для фасилітатора — це його власна родина. Якщо ви зможете досягнути успіху з родичами, то ви також зможете вибудувати діалог з рештою людей.

Якщо ви не вірите, що люди можуть змінитись в кращий бік, то ви… ви займаєтесь чимось іншим… \.
Ви — якір для тих осію, які перебувають у Просторі…

Нейтральність… чи неупередженість
Монолог про діалог»

Марина Кравченко


Дивіться також