Короткий вступ до Ненасильницького спілкування вустами Д-ра Маршалла Розенберґа
Маршалл Розенберґ: короткий вступ до Ненасильницького спілкування Уривок з документального фільму режисера Джима Лемкіна «Поза релігією»
Доктор Маршалл Розенберґ спирався на досвід Махатми Ганді, Мартіна Лютера Кінга та інших лідерів миротворчих рухів. Він був визнаним у світі візіонером і одним із найпомітніших сучасних лідерів руху за мир.
Маршалл Розенберґ — засновник Центру Ненасильницького спілкування (CNVC) та автор книги «Ненасильницьке спілкування: Мова життя». Він проводив тренінги та ініціював програми з розбудови миру в різних регіонах світу, зокрема на Близькому Сході, Балканах, у Північній Ірландії, Африці та Південній Азії.
Інтерв’ю
— За ці 40 років, протягом яких Ви виступаєте посередником між групами, що перебувають у конфлікті по всьому світу, що є найважливішим у тому, що Ви робите для створення миру?
— По-перше, я ніколи не намагаюся почути, що люди думають. Я намагаюся почути, що вони відчувають і чого потребують.
Люди, які чують те, що я кажу, іноді називають мене по-різному. Якщо ви читали мою книгу, то, можливо, пам’ятаєте історію про табір для біженців у Палестині. Щойно люди почули від перекладача, що я американець, один чоловік вигукнув: «Вбивця!». Інший — «Найманець!». Ще один — «Вбивця дітей!».
Менш ніж за годину той самий чоловік, який назвав мене вбивцею, запросив мене до себе на вечерю під час Рамадану.
Я не намагався реагувати на його слова. Я намагався встановити зв’язок із його почуттями та потребами.
Коли я зайшов у табір, там лежали сотні сльозогінних гранат після повстання, що відбулося напередодні. І на кожній було написано: «Зроблено в США».
Тож коли цей чоловік назвав мене вбивцею, я спробував почути, що він відчуває, і сказав:
«Ви розлючені?»
А потім:
«Вам потрібна інша підтримка від моєї країни, ніж та, яку ви отримуєте?»
Він подивився на мене здивовано.
«Так, чорт забирай! У нас немає каналізації, немає житла. Навіщо ви надсилаєте нам цю зброю?»
Я відповів:
«Тепер я розумію, чому Ви розлючені. Якщо у Вас немає базових умов для життя, а натомість надсилають зброю, то Вам потрібна зовсім інша підтримка».
Він сказав:
«Ви знаєте, як це — жити в таких умовах роками?»
Я відповів:
«Ви хочете, щоб я зрозумів, наскільки це важко?»
Я намагався почути, що було для нього живим. Не те, що він назвав мене вбивцею. Я не захищався. Я слухав.
Коли він відчув, що для мене важливі його почуття і потреби, він зміг почати слухати мене.
Я сказав:
«Я подолав довгий шлях, щоб приїхати сюди. І я хвилююся, що Ви не захочете мене слухати лише тому, що я американець».
Він відповів:
«Що Ви хочете нам сказати?»
І тоді з’явився діалог.
Сьогодні в тому таборі є школа Ненасильницького спілкування. І щоразу, коли я буваю поруч, мене там тепло приймають.
Але для цього спочатку потрібно було побачити людину за словами.
— Коли людину ображають — це одне. Але коли вона стає жертвою насильства — це інше. Чи є підстави відповідати агресією?
— Я б сказав «ні» насильству як покаранню, але «так» використанню сили для захисту.
Іноді необхідно застосувати силу, щоб зупинити насильство. Але не для того, щоб покарати чи змусити страждати.
Використання сили з метою захисту необхідне тоді, коли дії іншої людини загрожують нашим потребам і вона не готова до діалогу.
Ми можемо зупиняти насильство без насильства.
Я пам’ятаю випадок у Парижі. Чоловік напав на жінку. У мене не було часу говорити. Я застосував силу, щоб зупинити його. Але не для покарання — лише щоб запобігти подальшій шкоді.
— Але переговори про мир часто не працюють. Насильство триває. Чому?
— Бо більшість цих розмов — це не про зв’язок. Це суперечки і пошук компромісу.
Мир потребує іншого рівня — контакту з людяністю одне одного.
— Як залучати людей до такого діалогу?
— Я працював із групами ізраїльтян і палестинців у Єрусалимі.
Один з учасників сказав ізраїльтянам:
«Вам нормально діяти як нацисти?»
Жінка з ізраїльської сторони одразу підвелася:
«Я не можу залишатися тут після таких слів».
Я допоміг перевести цю мову звинувачень у мову потреб.
Я сказав:
«Вам важливо, щоб закон не порушував Ваше відчуття безпеки?»
Він відповів:
«Так».
І тоді з’явився інший рівень розмови.
Моя роль — допомогти людям говорити мовою життя: мовою почуттів і потреб, а не звинувачень.
— Ваші ідеї часто називають наївними. Що Ви відповідаєте?
— Я бачу інший світ, ніж той, що показують новини.
Я бачу людей, які пережили війну і все одно не втратили здатності до співчуття.
Наприклад, у Шрі-Ланці священник об’єднує дітей з різних сторін конфлікту і вчить їх іншому способу взаємодії.
Я працюю приблизно в 35 країнах і щодня бачу таких людей.
Я не наївний. Я бачив страждання. Я працював у Сьєрра-Леоне, де діти помирали від голоду. Я працював у Руанді, де люди втратили свої родини.
Я знаю, що відбувається у світі.
Але я також знаю, що це не єдина можливість.
Є люди, які навіть після цього не втратили розуміння, що в своїй природі ми прагнемо робити одне одного щасливими.
Чи можемо ми зустрітися як люди — серце до серця — за межами конфліктних переконань?
«Поза релігією» / Beyond Belief www.BeyondBeliefFilm.org
Переклад на українську мову і субтитри Дарини Вороніної спеціально для "Простору Гідності".