4 роки повномасштабної війни і 12 років, як вона формує нас
24 лютого 2026
Сьогодні чотири роки від початку повномасштабного вторгнення. Для багатьох з нас це не про початок війни, це про її масштабування. Про усвідомлення її факту на рівні усієї країни. А може і регіону, і далі…
Пригадуємо, як тоді була зреагувала наша спільнота: ми – кожен по-своєму – встали, «протрусилися» і почали діяти як люди і як кризовики…, хто де був... Та це вже окремий пост про наші історії, який треба буде зробити пізніше. А зараз продовжуємо тему.
Усвідомлення того, що війна – не є раптовістю. Вона розгортається, коли довго ігноруються сигнали системних помилок. І нині, через дванадцять років, вона вже торкається чи не всіх рівнів життя нашої країни. Це не лише фронт, це тепло і холод в помешканнях мирного населення, вода і світло, інфраструктура. Це здоров’я від організму кожного окремого захисника, кожної дитини, кожної літньої людини і усіх нас, в країні і на поселеннях, фізичне, психічне… – до здоров’я всього організму країни. Це і майбутнє.
За цим стоять наші волаючі потреби – безпека, захист життя, гідність, свобода, зв’язок… І наші стратегії, іншими словами – дії, відчайдушні і раціональні, вдалі і невдалі, та націлені виключно на те, щоб задовольнити ці наші волаючі потреби. І у цьому всьому ми ще й пам’ятаємо не пропускати саме Життя, яке плине і минає щомиті.
Тож народжується стійкість – як результат синтезу кризових дій для збереження життя і усвідомлення його величі. А стійкість зберігає не лише наше психо-емоційне здоров’я, а зберігає нас у цілісному стані, який автоматично забезпечує усе необхідне, аби повноцінно бути у Житті. Не пропускати життя – намір для збереження сили. І водночас зрілість усвідомлює і береже свої межі. Ми зрілі, коли обираємо не підтримувати руйнівні дії, коли не погоджуємося з системами, що ігнорують чи знецінюють життя.
Тож від’єднуватися від цих руйнівних дій та тих, хто їх чинить, виставляти кордони, стримувати і зупиняти руйнування і тих, хто їх чинить – усе це також форми захисту Життя. Сьогодні (як, зрештою, і кожної миті) ми маємо нагоду зажити свідомо, переглянути наші пріоритети. Щоб зберігатися Людьми. Щоб зберігати Життя в собі і довкола. І будувати таку стійкість, яка зберігає нашу цілісність – як людей і як нації.
Для інших цей приклад промовить ефективніше, ніж будь-які благання чи вимоги. Тож продовжуймо, крок за кроком.
Ніколи не поодинці, бо завше разом. Людяність, як та крапля води, будучи осібною, не обмежується одиницею. ☘️
P.S. Інженери Порозуміння об’єдналися з перших днів повномасштабної війни. Оговталися, "обтрусилися", убезпечилися, як то було можливо і гайда, інженерити... А дехто пересів на "Мобільні хаби", щоб ще ефективніше підтримувати громади після деокупації. Тут приклади того, як Інженери Порозуміння діяли в мобільних хабах на деокупованій Київщині: https://www.youtube.com/@PE_DignitySpace
@PE @DignitySpace