Як примирювати людей, громади, народи? Техніка ненасильницького спілкування

Як вирішувати конфлікти без насилля? Як порозумітися людям, які демонструють непримиримість поглядів? Чи є універсальні методики, які можна застосовувати як до окремих людей, так і до окремих груп, громад і навіть цілих народів? Про це Радіо Свобода розповіли головаУкраїнського центру ненасильницького спілкування і примирення «Простір гідності» Олена Ганцяк-Каськів і один із засновників центру, фахівець із примирення з міжнародним досвідом Карл Плеснер.

— Експерти кажуть про надвисокий рівень ненависті у суспільстві. Як це можна змінити?

​Олена Ганцяк: Хоча є різні точки зору з цього приводу, базовані на різних методиках, однак, усі вони справді зводяться до висновку про високий рівень ненависті у сучасному українському суспільстві. Ми — практики, і працюючи з людьми в Україні на різних суспільних рівнях, переконуємося, що ненависть, як правило, коріниться в особливості мислення людини. Почуття ненависті, зазвичай, характерне людям, які вважають, що хтось інший, а не вони самі, несуть відповідальність за їхнє самопочуття у цьому світі, а відтак, в усіх проблемах вони звинувачують теж когось іншого.

Деескалації рівня ненависті допомагає зміна алгоритму мислення від формули «Хто винен і кого карати?» на «Які мої почуття і потреби, і що можна зробити нині, щоб задовільнити ці почуття і потреби», а також — «Які почуття і потреби іншого у цій ситуації і що ми разом можемо зробити, щоб ці потреби були задоволені?». За цією, на перший погляд, невеликою зміною, стоїть ретельна і нелегка робота, яка дозволяє перейти від ненависті та осуду до розуміння і співпраці.

Але важливо усвідомлювати, що примирення не означає прийняття несправедливості.

​
Карл Плеснер: Деякі люди, з якими ми працюємо, кажуть у гніві та розпачі: «Я ненавиджу цю людину!» Ненависть, природно, призводить до виправдання насильства та бажання помсти. Коли ми вслуховуємося в людяність іншого, що ховається за ненавистю, то чуємо глибинні самовираження самоусвідомлення, такі як: «Коли я бачу, як ці люди завдають шкоди і руйнують, в мені постає страх і лють, тому що мої цінності справедливості та безпеки для моєї громади фундаментально порушуються. Як я можу будь-яким способом захистити справедливість і убезпечити мою громаду?».

І з нашого досвіду, висловлювання себе чи розуміння іншого у такий спосіб, найефективніше знижують рівень ненависті, зменшують насильство та запобігають спіралі насильницької ескалації й помсти. За обома висловлюваннями стоїть та сама особа, душа, котрої говорить як мовою ненависті, так і мовою самоусвідомлення. Однак, саме мова самоусвідомлення вочевидь ставить нас на шлях миру.

Як сказав засновник методу Ненасильницького спілкування психолог Маршал Розенберг: «Насильство — це трагічне вираження незадоволених потреб».

Малюнок Анастасії Рожкової, учасниці Школи ІП з Луганська

​
—Чим конкретно ви займаєтеся у рамках спільного проекту?

Олена Ганцяк: Фактично проект розпочався навесні 2014-го року, коли ми з Карлом Плеснером організували і провели зустрічміж трьома активістами Майдану і трьома колишніми бійцями розформованого зараз спецпідрозділу «Беркут».

Після того ми почали отримували запити з різних куточків країни і їздити як волонтери для проведення тренінгів і процесів відновлення. Згодом, у 2015 році заснували громадську організацію «Український Центр ненасильницького спілкування і примирення „Простір гідності“, отримавши благословення Любомира Гузара і підтримку різних громадських організацій та міжнародних партнерів із світової мережі Ненасильницького спілкування (CNVC).

Нашою метою є навчити якомога більше людей вирішувати усі конфліктні ситуації у мирний спосіб, шляхом діалогу, заснованого на взаєморозумінні та відновленні гідності. Для цього ми працюємо зі сторонами конфлікту напряму, і, одночасно навчаємо інших — готуємо місцевих фахівців для такої роботи.

Загалом за 4 роки, у співпраці з нашими партнерами, до цього процесу ми вже залучили біля трьох тисяч людей у найбільших містах різних регіонів України, а також у містах на сході країни — Авдіївці, Слов’янську, Краматорську, Сєвєродонецьку та Старобільську. ​

Нині «Простір гідності» в Україні здійснює кілька проектів. Найбільшим з них є Школа «Інженерів порозуміння», яку ми проводимо в рамках проекту «Культура діалогу та конструктивної взаємодії в Україні» протягом 2017–2018 років у партнерстві з РАХ-Нідерланди та за фінансової підтримки Федерального Міністерства закордонних справ Німеччини (Auswärtiges Amt).

«Інженерами порозуміння» ми називаємо випускників навчальної програми з повною зайнятістю, що набувають майстерності у сфері побудови мирного співжиття через відновлення соціальних зв’язків у громадах, організації процесу колективного розв’язання проблем (фасилітації).

«Інженери порозуміння» мають уміти вести діалоги для відновлення зв’язків між людьми після насильницьких конфліктів; виступати посередниками у конфліктах з метою припинення чи запобігання насильству; вести переговори для розбудови мирних громад; розробляти проекти для зміцнення співпраці і поширювати свій досвід далі.

Ми передбачаємо, що після завершення навчальної програми «Інженери Порозуміння» працюватимуть на місцях у регіонах з метою підтримки місцевих громад у процесах відновлення соціальних зв’язків після конфліктів у минулому, мирного врегулювання існуючих конфліктів, а також зміцнення співпраці для запобігання майбутнім кризам.

​— На яких засадах має базуватися спілкування, щоб воно не приводило до конфліктів?

— Ми виходимо з віри, що усі дії людини, зазвичай, є спробою задовольнити універсальні людські потреби. Важливо уміти чути/розпізнавати спостереження, почуття, потреби і прохання у спілкуванні інших людей, навіть у непростих для сприйняття вираженнях та діях, і спрямовувати спілкування у діалозі для досягнення взаєморозуміння.

Інженерія порозуміння включає в себе широкий набір методологій, які націлені на одне: відновлення, розбудову і збереження миру в громаді, що, зрештою, призведе до миру в країні.

Сербський фахівець з розв’язання конфіктів Горан Лоянчич каже, що «діалог — це музика людських відносин; і можливість створювати, дереґувати чи виконувати цю музику великий привілей».

—  Чи можна ці практики застосовувати у такій проблемі, наприклад, як українсько-польське порозуміння?

​Карл Плеснер: Так. Ця методологія універсальна. Мова йде не про те, щоб виявляти і звинувачувати та засуджувати кривдників, шукаючи помсти. Зусилля у цьому напрямку вкрай рідко призводять до відновлення миру, безпеки, свободи і справедливості. Сутність процесу примирення, заснованому на методології Ненасильницького спілкування (ННС) полягає у уможливленні сторін, що знаходяться у конфлікті, зблизитися у своїй людяності і разом оплакувати біль, руйнування і смерть, що мало місце в минулому, як результат насильства і гноблення.

Українці та поляки мають так багато спільного. Обидва народи прагнуть більше безпеки, свободи і процвітання, і обидвом народам так болісно усвідомлюють ріки крові, що є частиною їхньої історії. Використовуючи ненасильницьке спілкування, ми стаємо обізнанішими та пов’язаними з тим, що у нас є спільним, а це згодом призводить до налагодження співпраці та миру, а інколи і спільного розвитку.

Використання ННС у процесах відновлення соціальних зв’язків не означає відмову від цінностей справедливості, радше навпаки — йде про ще глибше усвідомлення і визнання сторонами подій насильства та наслідків болю, розпачу і жаху для суспільства. Коли сторони потрапляють у вир взаємної провини, це віддалює їх від розпізнання фактів подій і від усвідомлення шкоди, яку насильство завдає гуманності (людяності).

Важливо усвідомити, що примирення — це не відмова від правосуддя і справедливості.

Посилання на оригінальний текст на «Радіо Свобода»