Нова форма дії Мобільного Хабу ІП: подорож з переселенцями до Тиврова на Вінничині

11 серпня 2023
Нова форма дії Мобільного Хабу ІП: подорож з переселенцями до Тиврова на Вінничині

Все почалося із нашого знайомства зі священником Римо-католицької церкви у місті Бар на Вінниччині. Ми сиділи у маленькому кафе, і отець Владислав із захватом розповідав про дивні місця на мапі Поділля, які він об’їхав на мотоциклі. Коли мова зайшла про переселенців у Барі, він зазначив, що якби у них була можливість познайомитися з Вінниччиною та її історією, то, можливо, це додало б їм відчуття спільності з новим для них місцем проживання. Порекомендував для цього відвідати Меморіал мучеників за віру в Україні XX століття у Тиврові.

Підготовка до подорожі у супроводі Інженерів Порозуміння Західноукраїнського Мобільного Хабу була швидкою та приємною. Всі хотіли поділитися ресурсами заради такої цікавої подорожі: церква надала автобус, монастир був готовий нагодувати обідом, екскурсія була безкоштовною. За пів доби зареєструвалося 20 переселенців, готових відвідати незнайоме місце.

Ми гадали, що такою поїздкою зацікавляться насамперед літні люди, та помилилися. Прийшли переважно молоді люди з дітьми.

Щоб сісти в автобус єдиною командою, перед виїздом ми всі познайомилися. Півтори години дороги промайнули непомітно: отець Владислав розказував про історію краю та костелу, куди ми їхали. Людям також було цікаво більше дізнатися про життя священників, ритуали та різницю в обрядах різних церков.

Нарешті ми побачили костел св.Михаїла Архангела, колись – один із найгарніших на Поділлі. Та радянська влада зробила з нього склад, а потім – фабрику пластмасових виробів. Архітектурний вигляд собору був безнадійно втрачений.

У 2010 році будову почали відновлювати, і скалічений костел став Меморіалом людям, що постраждали через свою віру. Меморіал побудований як Хресний Шлях, який метафорично відтворює 14 епізодів (станцій) подій Страсної П’ятниці - шляху Ісуса до Голгофи.

У Меморіалі станції мають свої назви: «Голодомор», «Шлях до Сибіру», «Розстріли»... Зупинка біля кожної з них – це знайомство з живими свідченнями людей, що пройшли ці страждання. Нинішні переселенці, що були вимушені покинути свої домівки на Донеччині, Херсонщині, Миколаївщині занурювались у свідчення вінничан, торкались їхнього болю та ділилися дуже схожими історіями своїх родин: «І у нас так було…», «А моя бабуся ховала ікони з церкви…», «А моя переписувала Біблію»…

Наприкінці одна з учасниць подорожі сказала: «Це не музей. Ми наче пройшли шлях через спільні страшні події».

Люди погодилися, що відчуття співучасті, спільної пам’яті всього українського народу поглиблює співчуття до інших людей та обережно будує містки довіри й підтримки між переселенцями та жителями громади, що приймає.

Після непростого шляху Меморіалом ми з подякою отримали тепло та турботу в монастирі: спільну молитву та смачний обід.

Після повернення до Бару важливо було поділитися враженнями від поїздки. Ми обгооврили подорож у комфортному кафе, скуштувавши тут запашну каву та ароматний чай. В новій спільноті люди ще з більшою довірою поділились особистими глибокими історіями втечі від війни, втрат та переселення на нову землю. Вони отримали емпатійну підтримку та прийняття.

Інженерія порозуміння через таку поїздку допомогла людям розширити особисті кордони відчуття «свого місця», усвідомити: «Я не на чужині. Я всюди в Україні вдома. У нас спільне минуле. У нас спільне теперішнє. Ми не чужі. Ми всі свої». Так переселенці мають змогу інтегруватись у нове середовище, що стало для них прихистком у складні часи.

За найстрашніший рік цієї війни наш народ подолав багато випробувань і наразі стає зрозуміло: гуманітарно ми вже вижили, поділились один з одним ресурсами, отримали велику допомогу від інших країн. І зараз все актуальнішими стають потреби переселенців у людському прийнятті їх різності, у довірі, у відчутті нашої великої української спільноти, що об’єднує таких різних жителів України. І відчуття «Ми всі свої» у такій спільноті дорогого коштує під час такого тісного дотику до спільної історії.

Довідково:
За 30 кілометрів на південь від Вінниці знаходиться Тиврів, затишне селище міського типу. Тут розташований палац Ярошинських, який колись був одним з найбільших палаців Поділля.
Тиврів – це старовинне поселення на Поділлі, яке з'явилося вже в неоліті, в епоху VІ-ІV тисячоліть до нашої ери. Тиврів довгий час служив кордонним пунктом феодальної Литовської держави і був декілька разів спустошуваний татарами.
У 1569 році після Люблінської унії Тиврів став частиною шляхетської Польщі (Вінницький повіт Брацлавського воєводства). З XVI століття поселенням володіла родина Ярошинських. Рід Ярошинських – один з найвпливовіших, найчисельніших та найзаможніших польських родів на Поділлі. Франциск Ярошинський володів багатьма селами, але вибрав Дзвониху для свого оселі, де звелів палац.

Робота Мобільних Хабів Інженерії Порозуміння (МХІП) у громадах України здійснювалася з початку повномаштабного вторгнення до липня 2023 р. за координації ГО Український центр "Простір Гідності" у співпраці з ПАКС-Нідерланди за фінансової підтримки організації «Stichting Samenwerkende Hulporganisaties» (SHO/Giro555)

На фото:
Пороги на Південному Бузі в Тивровіі, на задньому плані Палац Ярошинських і Костел Архангела Михаїла
Малюнок Наполеона Орди – палац Захарія Ярошинського в Тиврові
Інженерка Порозуміння з Херсону із місцевими священниками, Вінницька обл. в роботі Західноукраїнського Мобільного Хабу ІП


Автор: Олена Костенко