Досвід участі в інтенсивному тренінгу для професіоналів Школи «Інженери Порозуміння»
Команда Простору Гідності доклала значних зусиль до організації інтенсивного тренінгового курсу для професіоналів: від підготовки програми та залучення тренерів до прозорого відбору учасників. Для участі представників державного сектору було отримано дозволи від відповідних міністерств та установ, а також забезпечено підтримку керівництва.
Як Ви дізналися про Школу «Інженери Порозуміння» та яким був Ваш досвід подання заявки на участь у «Професійному треку»?
Як то кажуть, випадковості не випадкові. Марина Кравченко, яку я знаю дуже давно, і з якою в нас збігаються погляди на життя та роботу, надіслала мені анкету. Вона свого часу працювала у нас спеціалісткою і є однією з перших випускниць Школи. Я заповнила анкету й надіслала її. І коли прийшло запрошення, я була дуже здивована, не одразу повірила. Промайнула думка: «Нічого собі!»
Мені було цікаво, адже я вже чула про тренінги Карла Плеснера та його підхід до роботи.
До того я не була знайома з Простором Гідності, але теми насильства та роботи з торгівлею людьми входять у мою професійну діяльність, як і реалізація заходів сімейної політики. Тож я свідомо йшла на цей тренінг.
Через завантаженість на роботі я не одразу потрапила до групи державних службовців, натомість долучилася до групи спеціалістів громадського сектору. І це стало ще однією «невипадковою випадковістю». Згодом я побувала в обох групах і познайомилася з усіма учасниками.
Яким було ставлення та підтримка Вашого керівництва щодо участі в проєкті? Чи складно було поєднувати роботу та навчання, адже програма передбачала часткову зайнятість?
Ситуація на роботі доволі складна, і вирватися на навчання часом непросто. Для цього доводиться докладати зусиль. Водночас мені дуже пощастило з керівництвом: воно підтримує мої ініціативи, чує мої прохання і сприяє професійному розвитку, що для мене дуже важливо.
Я звернулася до керівництва, і, попри те, що навчання тривало п’ять місяців підряд, а кожен модуль займав чотири дні (один із яких був моїм особистим вихідним), мені пішли назустріч.
Я також вдячна організаторам і заступниці Міністра соціальної політики Наталії Федорович за підтримку та затвердження моєї кандидатури. Для мене було важливо долучитися до простору, створеного спільнотою в Просторі Гідності.
Якою була Ваша мотивація до навчання у Школі «Інженери Порозуміння»? Чи мали Ви очікування від програми?
Я розуміла, що отримаю нові знання. Ба більше, навіть використовуючи ті знання, які вже мала, я бачила, що Ненасильницьке спілкування працює.
Дізнавшись, що серед тренерів буде Карл Плеснер, я відчула додатковий прилив натхнення. Ще у 2014–2015 роках я відвідувала один із тренінгів, організованих Міністерством соціальної політики, де Карл був серед тренерів. Це людина, для якої Ненасильницьке спілкування є не лише підходом до роботи, а й способом мислення і життя.
Що цінного Ви винесли з навчання? Як плануєте застосовувати Ненасильницьке спілкування у професійній діяльності?
Коли використовуєш підходи Ненасильницького спілкування, з’являється інший рівень взаємодії, який не входить у суперечність із професійними обов’язками, але допомагає будувати навіть крихкі містки між людьми.
У таких взаємодіях у людей з’являється більше готовності чути одне одного і робити трохи більше, ніж зазвичай. Це впливає на якість діалогу і допомагає вирішувати складні питання.
Ті методи і підходи, які я отримала під час навчання, органічно доповнюють мій попередній досвід і справді працюють на практиці.
У своїй роботі я взаємодію як із державними структурами, так і з громадським сектором. Громадські організації часто є більш гнучкими, тоді як державний сектор має свої обмеження. Водночас жоден із цих секторів не може бути ефективним окремо від іншого.
Людям часто легше звертатися до громадських організацій зі своїми проблемами, особливо коли йдеться про складні чи болісні питання. Саме тому важливо вміти будувати взаємодію між різними структурами.
Ненасильницьке спілкування допомагає бачити в іншому не лише посаду, а людину з її потребами, обмеженнями та відповідальністю. Це змінює якість взаємодії.
Зрештою, стає очевидно: нам як людям часто бракує простого - говорити і слухати одне одного. І цьому варто вчитися.